У дикому вигляді баклажан виростав у Східній Індії, але вже понад 1500 років тому був окультурений і вирощувався у Китаї та країнах Центральної Азії. Поширився цей овоч завдяки арабам, які завезли баклажан до Африки та європейського Середземномор’я. У Європі баклажани стали вирощувати лише з 19 століття.
Головна перевага баклажана – здатність виводити з організму надлишки шкідливого холестерину, саме тому дієтологи радять включати цей овоч до раціону людей, схильних до серцево-судинних захворювань. Баклажани багаті на мінеральні речовини: калієм (нормалізує серцеву діяльність, водно-сольовий обмін, сприяє кислотно-лужній рівновазі в організмі), залізом, міддю (відповідно, благотворно впливають на склад крові та покращують колір обличчя). Вітамінів у баклажанах небагато: аскорбінова кислота, та вітаміни групи В, проте, у невеликій кількості.
Дієтологи вважають баклажани чи не найкращою їжею. У ста грамах цього цінного овоча міститься лише трохи менше 30 ккал, до того ж баклажани багаті на клітковину, яка здатна виводити з організму шлаки та надлишки рідини. Але при смаженні баклажани легко вбирають масло, тому кінцевий продукт з баклажанів може бути надмірно жирним. Але баклажани будуть вбирати в себе менше масла, якщо нарізані кружечки опустити на 10 хвилин в холодну воду.
Сік баклажану має високі бактерицидні властивості, тому баклажан – це свого роду природний антибіотик, який допомагає організму впоратися з різними інфекціями.
Купувати краще молоді баклажани, т.к. баклажани містять речовину під назвою соланін, чим і пояснюється їх трохи гіркуватий смак. У перезрілих плодах соланіну досить багато, а т.к. ця речовина є шкідливою, краще вибирати баклажани молодше. Визначити “вік” баклажана можна по його шкірці та плодоніжці. Коричнева плодоніжка говорить про те, що плід зірваний давно, на свіжому баклажани немає коричневих плям, і він не буває м’яким і слизьким, а шкіра не повинна бути зморшкуватою та сухою.